Дніпрова Чайка — українська письменниця. Дружина українського громадського діяча, письменника та публіциста Василевського Феофана Олександровича. Справжнє ім'я письменниці — Людмила Олексіївна Василевська-Березіна. Псевдонім «Дніпрова Чайка» виникає після 1884 року — тоді Людмила почала працювати вчителькою у приватній гімназії Карпової в Одесі. Вона вірить у своє творче покликання і в «Записній книжці» занотовує: «Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки і робить, поки чайка ще вільна птиця…».Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібретто Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). З листопада 2022 року вулиця рилєєєва переменована на вулицю - Дніпрової Чайки.
Стадник Єгор Вікторович, 15.04.1997 р. н., був призваний на військову службу під час часткової мобілізації 24.02.2022, був старшим солдатом 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, військова частина А2167. Загинув 28.07.2022 поблизу н. п. Семигір’я, Бахмутського р-ну, Донецької обл., від отриманих поранень несумісних з життям в результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу.
Проживав у с. Потоки, Кременчуцького району, Полтавської області.
Зінаї́да Па́влівна Ту́луб (1890 — 1964) — українська письменниця. У літературу входила як поетеса. У 1930-і роки працює над перекладами творів українських письменників для московського Держлітвидава. На замовлення київського видавництва «Культура» робить переклади відомих французьких класиків. З 1934 року З.П. Тулуб член Спілки письменників СРСР. Авторка роману «Людолови». В романі багато цікавих сюжетних ліній, але саме З.Тулуб відкрила читачам образ Роксолани. Ця велика епічна розповідь з історії українського народу XVII століття була представлена того ж року на Всесвітній книжковій виставці у Парижі. Літературний злет Тулуб обірвався арештом 1937 року. Вона отримала 10 років тюремного ув’язнення, а потім новий вирок на безстрокове заслання. Лише 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала попередні вироки і справу проти неї припинити за відсутністю складу злочину. Зінаїда Тулуб повернулась до Києва. Їй поновили членство у Спілці письменників.1962 року вийшов друком російськомовний варіант роману «Людолови» зі змінами і доповненнями під назвою «Сагайдачный». У 1964 році окремим виданням вийшов роман «В степу безкраїм за Уралом» про життя Тараса Григоровича Шевченка під час перебування на засланні на тій самій казахській землі, де відбувала несправедливе покарання і сама авторка. Не дуже прихильною була доля до Зінаїди Павлівни Тулуб. 20 років в тюрмах і на засланні, скалічене життя – але її душа залишилася нескореною.
Іван Виговський — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні, Великий гетьман Руський. Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк. З листопада 2022 року вулиця Петра Вершигори носить назву - Івана Виговського.
Іван Михайлович Дзюба (26 липня 1931, с. Миколаївка, Волноваський район, Українська РСР - 22 лютого 2022, Київ, Україна) - український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник руху за незалежність України, дисидент радянських часів, Герой України (2001), кавалер ордену Свободи (2009), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (2022), лауреат Державної Премії ім. Тараса Шевченка(1991) та премії імені О. Білецького у галузі літературно-художньої критики (1987), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992-1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Один із засновників політичної партії Народний рух України. Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України. Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969-1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «ЄвроАтлантика». З листопада 2022 року вулиця Сурикова носить назву - вулиця Івана Дзюби.
