Максим Кривоніс (Кривонос, або Перебійніс; близько 1600 - 1648) - український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Учасник Корсунської битви, літньої подільської та осінньої волинсько-галицької кампаній 1648 року. Уперше в історії Львова взяв штурмом Високий замок. З листопада 2022 року вулиця Суворова носить назву - вулиця Максима Кривоноса.
Мане-Кац (ім'я при народженні Мань (Маня, Еммануїл) Лейзерович Кац) (5(17) червня 1894 року, Кременчук - 8 вересня 1962 року, Тель-Авів, за іншими відомостями, Хайфа) - український, французький та ізраїльський живописець і скульптор.Мане-Кац, справжнє ім'я Імануель Лейзерович Кац. У 1921 р. емігрував до Берліну, потім до Парижу, де відбулася перша виставка його робіт в Паризькій галереї Персьє. На другій виставці робіт Мане-Каца 4 полотна прямо з експозиції придбав Пабло Пікассо. На початку Другої світової війни був мобілізований, опинився в німецькому полоні, але зміг втекти. З 1940 і до кінця війни жив в Нью-Йорку. Першим з художників в 1945 повернувся до Парижа, продовжував творчу, виставкову й колекціонерську діяльність. У 1948 р., у розпал війни за незалежність Ізраїлю, привіз свою виставку в Музей Тель-Авіву. З того часу щороку бував в Ізраїлі, де провів останній рік свого життя. Ще в 1958 році муніципалітет Хайфи побудував для нього будинок та майстерню – в обмін на заповіт, за яким місту передавалися всі його твори. У 1977 р. в цьому будинку відкрився музей Мане-Каца. Він складається з кількасот власних творів художника та зібраних ним різноманітних предметів образотворчого й ужиткового мистецтва, зокрема іудаїки. У творчості Мане-Каца переважають портрети, жанрові сцени, пейзажі, він також експериментував у скульптурі. Значна частина його творів пов'язана з єврейською тематикою: пейзажі Палестини, єврейські типи, сюжети, навіяні іудейською історією та релігією
З 2022 року вулиця Сєрова називається "вулиця Мане-Каца" (Рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання 18 листопада 2022 року).
Марко Вовчок (справжнє ім'я Марія Олександрівна Вілінська) – 10/22 грудня 1833 - 28 липня /10 серпня 1907 р. Класик української літератури, прозаїк, поетеса, перекладачка. Марко Вовчок - засновниця дитячої української прози і більше десятка інших жанрів в українській літературі (соціально-побутового оповідання, баладного оповідання, соціальної повісті тощо); українською мовою вона вільно володіла врівні з французькою та російською.
Вона стала "досконалістю української літератури", як назвав її твори Т. Г. Шевченко, відмовившись через цю причину редагувати її повість, коли з таким проханням звернулася до Тараса Григоровича сама Марко Вовчок. Натхненна такою високою оцінкою Великого Кобзаря, який повертався у 1858 р. із заслання, 25-річна Марко Вовчок за наступні 48 років творчості здійснила практично революцію в українській літературі. Прославила українську літературу на весь світ, ставши одним з найавторитетніших письменників всієї Європи, оскільки її твори ще за життя були перекладені на багато європейських мов. Її повість "Маруся" стала найулюбленішою книгою у французьких дітей, відзначена премією французької Академії і рекомендована Міністерством освіти Франції для всіх шкільних бібліотек країни. Тарас Шевченко подарував письменниці золотий браслет, яким вона дорожила понад усе, а також "Кобзар" з написом: "Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко." З 2016 року вулиця Волочаївська носить назву "Марка Вовчка".
Клєцков Микита Олегович (4 липня 1995 - 8 січня 2023) – старший матрос, навідник 137 батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського (35 ОБрМП, в/ч А0216). Позивний «Кос».
Порядний, веселий юнак, який любив життя. Народився і навчався у Кременчуці. Випускник школи № 27. Закінчив навчальний курс Кременчуцького професійно-технічного училища № 22 (сьогодні структурна частина підрозділу ПТУ № 26). З дитинства Микита мріяв бути військовим, стати мужнім і відданим захисником рідної землі. Строкову службу починав у Батальйоні почесної варти – церемоніальному підрозділі українського Президентського полку. Потім був бійцем у десантно-штурмовому війську зі званням солдат, старший розвідник, розвідник-снайпер. Неодноразово захищав Україну у гібридній війні з росією у зоні АТО/ООС. Коли почалася повномасштабна війна, Микита Клєцков уже в березні 2022 року був призваний на військову службу Одеським РПЦК та СП і за покликом душі пішов захищати Батьківщину в рядах морпіхів 35 ОБрМП. Про те, що йде воювати, майже нікому не говорив, щоб не засмучувати близьких. Був відважним бійцем, вірним і надійним бойовим другом. Його батальйон був у першій хвилі військ, які звільняли Херсон. Восени 2022 року отримав досить серйозне поранення. Незважаючи на прохання рідних, після лікування повернувся на фронт до своїх однополчан, яких не зміг залишити. Він казав: «Мої побратими мене чекають!». Загинув внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ – отримав несумісне з життям поранення поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області. У загальнодержавному списку втрат зареєстрований під номером 10083. Прощання з Микитою Клєцковим проходило у Міському палаці культури. Поховали Микиту Олеговича Клєцкова 30 січня 2023 р. на Алеї Героїв Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України. 16 червня 2023 року на сесії Кременчуцької міської ради було прийняте рішення про увічнення пам’яті про відважного морського піхотинця.
Микола Васильович Вашура (30.10.1977, м. Кременчук – 31.10.2016, м. Покровське Донецької обл.). Старший сержант 93-ї окремої механізованої бригади. Позивний «Мент». Після закінчення школи з відзнакою закінчив ВПУ №7 за спеціальністю «слюсар-інструментальник». Після строкової служби працював таксистом, потім на колісному та вагонобудівному заводі, у патрульній службі МВС у Кременчуці. На фронт Микола Вашура потрапив у 2014 році в складі 93-ї ОМБр, з 27 жовтня 2014-го воював у Пісках. «Кіборг» - боронив Донецький аеропорт. Після поранення у М. Вашури залишився осколок біля серця. В Опитному йому у бронежилет, у задню пластину, з автоматної черги потрапило 7 куль. Тоді у нього були поламані ребра, але від госпіталізації він відмовився. Пораненнями не прикривався, сидів на знеболювальних. У вересні 2015 року Микола демобілізувався, а через два місяці, 9 листопада, підписав контракт і повернувся в зону бойових дій. 2 лютого 1016 року на сесії Кременчуцької міської ради М.В.Вашуру нагородили нагрудним знаком Полтавської облдержадміністрації «За вірність народу України» 1 ступеню. 31 жовтня помер уві сні. Похований 3 листопада 2016 р. на Свіштовському кладовищі на алеї Героїв АТО. 27 вересня 2017 року меморіальна дошка М. В. Вашурі була встановлена на будівлі школи № 16, яку закінчив боєць.
