На честь Кременчуцької 107-ї реактивної артилерійської бригади ракетних військ ЗСУ, яка брала активну участь у війні на сході України та територіально знаходиться неподалік
ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО
24серпня 1928 року в с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської округи, Українська СРР, народився Левко Григорович Лук'яненко, український дисидент, учасник правозахисного національно-визвольного руху, політичний діяч, дипломат. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Розробив стратегію виведення України з-під влади Москви та зі складу СРСР шляхом референдуму на основі конституцій СРСР і УРСР та норм міжнародного права. У 1961 році заарештований, у травні того ж року за звинуваченням у зраді батьківщини засуджений до розстрілу (72 доби провів у камері смертників), згодом заміненого на 15 років таборів суворого режиму. Брав активну участь у боротьбі політв’язнів зі свавіллям адміністрації, писав і підписував листи до радянських керівних органів і міжнародних організацій, зокрема 1969 разом із М. Горинем та І. Кандибою звернувся до Комісії з питань прав людини при ООН із протестом проти отруєння ув’язнених хімічними препаратами. У 1977 заарештований удруге. Оголосив голодування, відмовився давати свідчення та від радянського громадянства. У 1978, як особливо небезпечний рецидивіст засуджений до 10-ти років позбавлення волі й 5-ти років заслання. У 1989 повернувся в Україну з заслання, де продовжив громадську та правозахисну діяльність. Активний член і голова Української гельсінської групи, перший голова Української республіканської партії. Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України. Почесний доктор права Альбертинського університету (Канада, 1993). Голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні (з 1998 р.). Народний депутат 1-2, 4-5 скликань. Герой України (2005). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2016). Відзначений орденами князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2007), Свободи (2016). За роки Незалежності багато їздив по Україні, у рамках таких зустрічей декілька разів приїздив до Кременчука. Автор брошур і книг: "Сповідь у камері смертників" (1991), "Вірю в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), "На землі кленового листу" (1998), "Маршал Жуков і українці в Другій світовій війні" (2000), "Національна ідея і національна воля" (2003), "Незнищенність" (2004), "З часів неволі: Сосновка-7" (2005), "Народження нової ери" (2007) та інших.
Помер 7 липня 2018 року у м. Київ, похований на Байковому кладовищі.
З 2022 року вулиця Горького носить назву «Вулиця Левка Лук’яненка».
Іван Іванович Бончук -Заслужений лікар України, перший уролог в м. Кременчуці та районі, працював в КНМП «Кременчуцька міська лікарня «Правобережна» з липня 1972 року на посаді завідувача урологічного відділення, а з 1987 по 2002 очолював колектив лікарні. Вніс великий внесок в становлення медицини в місті, зібрав колектив, який вважався одним із кращих, створив урологічну службу єдину не тільки в місті, а й в районі. За його старання на базі лікарні було відкрите перше в області відділення хронічного гемодіалізу. Активний громадський діяч, неодноразово обирався депутатом Крюківської районної ради м. Кременчука. Саме на цій вулиці знаходиться 2 лікарня (Правобережна), саме тут знаходиться меморіальна дошка на честь Івана Івановича Бончука. З грудня 2022 року вулиця Генерала Манагарова перйменовано у вулицю Лікаря Бончука.
ВУЛИЦЯ МАЙОРА ПУГАЧА
Кременчужанин Ігор Олександрович Пугач народився 13 грудня 1979 року у Кременчуці. Майор, який з 1991 по 2021 роки проходив службу у в/ч 3059 Національної гвардії України, зробив вагомий внесок в дотримання законності й забезпечення правопорядку в м. Кременчуці та який у ніч з 28.06.2022 на 29.06.2022 під час виконання бойового завдання з оборони визначеної позиції загинув. Похований у с. Пришиб Кременчуцького району. З 2022 року вулиця Ватутіна називається вулиця "Майора Пугача".
Мир — стан спокою і гармонії, відсутність війни. Термін «мир» вживається як у значенні миру в душі людини, так і в значенні миру між групами людей, народами і державами. В останньому сенсі мир означає не відсутність конфліктів, а згоду вирішувати конфлікти без застосування насилля, котре призводить до війни. Більшість етичних систем, зокрема релігійних, розглядає мир позитивним ідеалом. Найвідомішою міжнародною нагородою, яка вручається за значний внесок у зміцнення миру між народами, є Нобелівська премія миру. 21 вересня в Україні відзначається День миру. Цей день також є Міжнародним днем миру.
З 2022 року вулиця Леонова у с. Придніпрянському на прохання її мешканців називається «вулиця Миру» (Рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання 16 вересня 2022 року).
