Клєцков Микита Олегович (4 липня 1995 - 8 січня 2023) – старший матрос, навідник 137 батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського (35 ОБрМП, в/ч А0216). Позивний «Кос».
Порядний, веселий юнак, який любив життя. Народився і навчався у Кременчуці. Випускник школи № 27. Закінчив навчальний курс Кременчуцького професійно-технічного училища № 22 (сьогодні структурна частина підрозділу ПТУ № 26).
З дитинства Микита мріяв бути військовим, стати мужнім і відданим захисником рідної землі. Строкову службу починав у Батальйоні почесної варти – церемоніальному підрозділі українського Президентського полку.
Потім був бійцем у десантно-штурмовому війську зі званням солдат, старший розвідник, розвідник-снайпер. Неодноразово захищав Україну у гібридній війні з росією у зоні АТО/ООС.
Коли почалася повномасштабна війна, Микита Клєцков уже в березні 2022 року був призваний на військову службу Одеським РПЦК та СП і за покликом душі пішов захищати Батьківщину в рядах морпіхів 35 ОБрМП. Про те, що йде воювати, майже нікому не говорив, щоб не засмучувати близьких.
Був відважним бійцем, вірним і надійним бойовим другом. Його батальйон був у першій хвилі військ, які звільняли Херсон. Восени 2022 року отримав досить серйозне поранення. Незважаючи на прохання рідних, після лікування повернувся на фронт до своїх однополчан, яких не зміг залишити. Він казав: «Мої побратими мене чекають!».
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ – отримав несумісне з життям поранення поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області. У загальнодержавному списку втрат зареєстрований під номером 10083.
Прощання з Микитою Клєцковим проходило у Міському палаці культури.
Поховали Микиту Олеговича Клєцкова 30 січня 2023 р. на Алеї Героїв Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.
16 червня 2023 року на сесії Кременчуцької міської ради було прийняте рішення про увічнення пам’яті про відважного морського піхотинця. Провулок Яснополянський тепер називається провулок Микити Клєцкова.
Оксана Яківна Мешко (30 січня 1905, Старі Санжари, Новосанжарського району Полтавської області – 2 січня 1991, Київ) - біологиня, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактична голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. З листопада 2022 року провулок Поліни Осипенко перейменовано на провулок Оксани Мешко.
Оле́г О́льжич, справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба (1907 — 1944) —український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся. Перший, хто розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) і Революційний Трибунал ОУН. Заступник Голови ПУН полк. Андрія Мельника та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 — 10.06.1944). Борець за незалежність України у ХХ столітті. 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року.
Олександр Олесь, справжнє ім’я Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (1878 — 1944) — український поет, драматург, представник символізму. Батько поета і політичного діяча Олега Ольжича. Початкову освіту здобув у сільській школі. З 15 років, навчаючись у хліборобській школі м. Деркачі Харківської обл.,приймав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші. 1903 року вступив до Харківського ветеринарного інституту. Працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас співпрацював у редакції «Літературно-наукового вістника» та у видавництві «Лан». 1919 року виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині. З 1920 року проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі». З 1924 року жив у Празі (Чехословаччина), там і похований.
Гірник Олекса Миколайович (1912-1978) радянський український дисидент і політв’язень, Герой України (2007, посмертно). Український націоналіст, засуджений до ув’язнення польською та радянською владою (1940). Після звільнення (1948) мешкав у м. Калуш, Івано-Франківської області. Здійснив акт самоспалення (1978) на Чернечій горі в Каневі, біля могили Т. Шевченку. З листопада 2022 року провулок Ціолковського носить назву - провулок Олекси Гірняка.
