Назва вулиці присвячена події, яка сталася 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути. Саме тут відбувся бій між Першою та Другою більшовицькими Революційними арміями та військовими формуваннями Української Народної Республіки у складі Першої української юнкерської школи ім. Богдана Хмельницького, Помічного студентського куреня Січових стрільців та бійців «Куреня Смерті» Вільного козацтва з Ніжина.
Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців, їм вдалося завдати більшовикам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але 27 студентів і гімназистів, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Усі вони були розстріляні. Наймолодшим полеглим було по 16 років.Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі. Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Кременчуцька поетеса О.А. Пилипчук має у своєму творчому доробку баладу «Дорога на Крути».
Павло́ Леонтійович Полубо́ток (бл. 1660 — 1724) — український військовий та політичний діяч. Чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України. Під час Північної війни виступив на боці Петра I. У листопаді 1708-го на Глухівській раді сподівався отримати гетьманську булаву. Але Петро І затвердив гетьманом Івана Скоропадського. У 1722 р. Павло Полуботок став наказним гетьманом, але його повноваження були обмежені Малоросійською колегією. Він намагався реформувати устрій Гетьманату, добивався від російської влади нових гетьманських виборів. Після смерті Івана Скоропадського Сенат розробив низку заходів, спрямованих на забезпечення в Україні російських інтересів через Малоросійську колегію. Полуботок, з метою збереження української автономії, вступив у протистояння із президентом колегії Степаном Вельяміновим. Це призвело до ув’язнення Полуботка та його прихильників. Потім справу передали на розгляд Вищого суду, але до судового процесу не дійшло, бо Полуботок помер. Похований гетьман Полуботок на цвинтарі церкви Св. Сампсонія Прочанолюбця у Санкт-Петербурзі.
Гійо́м (Вільгельм) Левассе́р де Бопла́н (бл. 1600 — 1673 або 1685) — військовий інженер-фортифікатор, картограф, архітектор, письменник французького походження[6]. З початку 1630-х до 1648 перебував на службі у Сигізмунда ІІІ Вази, короля Речі Посполитої, у 1637–1638 роках взяв участь у поході Конєцпольського на Павлюка й Остряницю. Творець першої карти України 1639 року на основі власних вимірів. Боплан мав справжній літературний хист, глибокі знання, про що свідчать також його неопубліковані доповіді та спогади, праці з математики та навігації. На території сучасної України будував численні замки (за однією із версій, саме за його проектом збудовано фортецю Кременчук). Упродовж XVII і в першій половині XVIII ст. карти Боплана широко використовувалися в європейській картографії для відображення українських земель. Хоча назва «Україна» зустрічається на європейських картах і раніше, саме роботи Боплана сприяли її утвердженню в картографічній практиці.
Юрій Горліс-Горський (справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський; псевдонім Горліс-Горський, у підпіллі Залізняк, Горський, Горлиця; 14 січня 1898, Демидівка - зник безвісти 27 вересня 1946, Ауґсбурґ) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, розвідник, письменник. Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років. Зв’язковий уряду УНР. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув'язнення. Автор «Холодного Яру», «Отаман Хмара», «Літопису Червоної Калини», «У ворожому таборі», «Червоний чортополох». З листопада 2022 року вулиця Ціліноградська перейменовано на вулицю Горліс-Горського.
Григорій Єремійович Чуркін (1931–1900) – крюківський купець першої гільдії, відомий благодійник. Григорій Чуркін був скотопромисловцем і землевласником. З 1834 року скотобійні та салотопні заводи в Крюкові належали Чуркіним. Був одружений другим шлюбом з донькою не менш відомого в Кременчуці купця другої гільдії, старообрядця Поддєрєгіна П.М., відомого в місті кондитера, власника пряничного закладу. Нащадків Г.Є.Чуркін не залишив. Купець Чуркін на свої кошти побудував і утримував притулок для людей похилого віку в Крюкові (перебував на садибі сучасної школи № 9). Григорій Єремійович був гласним Міської думи два строки поспіль, і в цей час своїм коштом оплачував освітлення вулиці Херсонської (нині Івана Приходька). Помер на 69 році життя, заповів понад 50 тис. рублів для спорудження притулку для хлопчиків у Кременчуці, зведеного вже після смерті благодійника в 1910 році (зберігся до наших днів, нині СПТУ № 26) та на його утримання – 54220 руб., а також інші значні пожертви. Будинок Чуркіних зберігся до наших днів, є пам’яткою архітектури місцевого значення.
