Давид Олегович Костров 21.11.2003 р. н., народився у м. Кременчуці. Проживав та навчався по вулиці Мічуріна. З перших днів російської агресії проти України проходив службу в лавах ЗСУ у в/ч А 1008. При ведені бойових дій на півдні України 25.03.2022 біля населеного пункту Червона Долина Баштанського району Миколаївської області., отримав поранення несумісне з життям від рук загарбника. За мужність та героїзм, проявлені у бою, Указом Президента України № 293/2022 був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). З листопада 2022 року вулицю Мічуріна перейменовано на вулицю - Давида Кострова.
Данило Романович Галицький (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), Князь галицький, володимирський, Великий князь Київський. Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син Великого князя Київсього Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни. Брав участь у битві на Калці проти монголів (1223). Зазнав нападу монголів, визнав себе їхнім васалом. Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом та сусідніми монархами. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Королівства Русі. Вів боротьбу з феодальними міжусобицями. Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Дозволив також проповідувати францисканцям. Відомо, що при дворі короля Данила І були присутні тамплієри. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові», очевидно натякаючи на його мудре правління. У незалежній Україні орден Данила Галицького (з 2003 р.) - одна з вищих державних військових нагород, девіз якого "Батьківщина і честь".
Дмитро Олександрович Андрусенко (24 вересня 1992 р., м. Салават, Республіка Башкортостан — 19 квітня 2014 р., м. Донецьк). Молодший сержант військової служби за контрактом військової частини спеціального призначення, старший розвідник 1 відділення 1 групи спеціального призначення, 9 роти спеціального призначення, 3 загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення ГУР МО, в/ч А0680. Загинув у Донецькому аеропорту. У загальнодержавному списку втрат ЗСУ зареєстрований під номером 7. Закінчив Піщанську гімназію, потім ПТУ-26 м. Кременчук за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів. Бажаючи стати професійним військовим, 14.11. 2011 р. підписав контракт із Збройними Силами України на 3 роки. Коли почалися події на Сході України, Дмитру залишалося служити півроку, але він планував продовжити контракт. 7 квітня 2014 року бійців 3 полку направили охороняти аеропорт «Донецьк». Тоді боїв за нього ще не було, літали повітряні судна, обслуговувалися авіарейси. Дмитро Андрусенко загинув о 1 год. 30 хв. 19 квітня 2014 року. За даними Міністерства Оборони, солдат, котрий стояв у караулі, почув якийсь шум, оцінив це як намагання проникнути у будівлю аеропорту і відкрив вогонь на ураження. А це, як виявилося, був свій – Дмитро Андрусенко. Від отриманого поранення боєць загинув на місці. Дмитро Андрусенко став першим кременчужанином, котрий загинув під час АТО. Похований 21 квітня 2014 року на кладовищі с. Піщане. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою «За вірність народу України (посмертно). За поданням колишніх учнів ПТУ-26, які навчалися разом з Д. Андрусенком, на фасаді будівлі училища 23 вересня 2016 р. була відкрита меморіальна дошка.
Дмитро Миколайович Демидюк - один із фундаторів і багаторічний незмінний голова Кременчуцької "Просвіти" періоду 90-х років минулого століття. Своєю активною громадською діяльністю сприяв утвердженню української державності на всіх етапах розвитку держави після здобуття незалежності. Керовані ним організації проводили масові заходи, метою яких було утвердження української незалежної держави, збереження національних традицій українського народу, утвердження української мови як державної у всіх сферах суспільного життя, роз'яснення суті історичних подій, пов'язаних із боротьбою за незалежність. Проводились курси української мови в установах та організаціях, організовувалися різноманітні заходи щодо знаменних подій минулого та актуальних проблем сучасності. Д. М. Демидюк особисто вів курси української мови, виступав із лекціями в установах та організаціях міста, з промовами на зборах та мітингах, його статті друкували газети та журнали. Посмертно нагороджений медаллю «Просвіти» - «Будівничий України»
Дмитро Миколайович Назаренко - (28.10.1974, м. Кременчук – 29.08.2014, Іловайськ Донецької обл.). Сержант міліції, міліціонер-кінолог батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець" ГУМВС України в Київській області. Закінчив вище професійне училище № 7 за спеціальністю «токар». Художник, майстер-коваль. Протягом останніх 11 років Дмитро жив в селі Михайлівці Канівського району Черкащини. Визволяв Слов’янськ, брав участь у боях під Дзержинськом. Загинув в Іловайському «котлі» гадано 29 серпня 2014 р., під час виходу з оточення. Бійці підрозділу прийшли на допомогу резервістам батальйону НГУ «Донбас» і колегам з БПСМОП «Дніпро-1», протягом тижня брали участь у запеклих боях за Іловайськ, зокрема обороняли залізничне депо. 29 серпня вони спробували залишити місто крізь гарантований «зелений коридор», який перетворився на страшну вогняну пастку. Десятки бійців батальйону полягли смертю хоробрих чи дістали тяжкі поранення або потрапили в полон. Похований 10.09.2014 р. на Свіштовському кладовищі, на алеї Героїв АТО. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 23 червня 2015 року на фасаді будівлі ВПУ-7 біля головного входу була встановлена меморіальна дошка загиблим в АТО випускникам Д.Назаренку та О. Древалю. 26 вересня 2017 року на фасаді ліцею № 11«Гарант», де навчався Д.Назаренко, була встановлена меморіальна дошка.
