Покладов Андрій Євгенович (09.10.1972, м. Надим Тюменської обл. – 17.02.2015, м. Дебальцеве Донецької обл.). Старший лейтенант, командир зенітної батареї 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, в/ч ПП В 4742. Закінчив Кременчуцьку ЗОШ № 20, Кременчуцьке СПТУ-22, Криворізьке авіаційно-технічне училище цивільної авіації, Кременчуцький інститут економіки та нових технологій, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського. Аспірант, тема дисертації - технологія очищення води. Працював у Кременчуцькому льотному коледжі, в бізнесі, на виробництві та в АСМБР. В зоні АТО був з 10 листопада 2014 р. Після виходу бригади з Дебальцевського плацдарму рахувався у числі зниклих без вісті. В ніч на 19 лютого 2015 р. дружині А.Є.Покладова з його мобільного телефону подзвонив невідомий і сказав, що її чоловіка вбито. Жінка попрохала дати прикмети загиблого, і той описав зріст, татуювання на руці та речі з кишень. Похований на Свіштовському кладовищі на алеї Героїв АТО. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно). 14 жовтня 2015 року на будинку, де мешкав А.Є.Покладов, була відкрита меморіальна дошка. 25 березня 2016 року меморіальна дошка була також відкрита на будівлі ЗОШ № 20, яку закінчив А.Є. Покладов.
Богаєвський Овксентій Трохимович (*25 грудня 1848 — †5 грудня 1930) — український хірург, науковець, громадський діяч. Народився у селі Устивиця Миргородського повіту Полтавської губернії. Працював старшим лікарем Кременчуцької земської лікарні. Здійснив структурну перебудову лікарняного закладу, його переоснащення, придбання нового, у тому числі досконалого закордонного обладнання: завдяки Богаєвському ця провінційна лікарня стала відомою. Сюди в повному складі приїздять делегати київського з'їзду лікарів, учасники Пироговського з'їзду, які хотіли не лише побачити лікаря та оновлену завдяки його старанням лікарню, а й вивчити досвід, здобутий у лікувально-профілактичній роботі, організації хірургічної справи, а особливо у здійсненні операцій на оці, що висунуло Кременчук на роль провідного офтальмологічного центру. О.Т. Богаєвський прославився як хірург-новатор з широким діапазоном хірургічної діяльності. Першим в Україні він здійснив резекцію шлунка з приводу ракового захворювання із сприятливим віддаленим результатом. У 1911 Київський університет присвоїв Богаєвському науковий ступінь доктора медицини без захисту дисертації. О. Богаєвський організував в Кременчуці при лікарні 4-річну жіночу фельдшерську школу на 160 осіб, яка готувала повитух та фельдшериць для всієї губернії.Працював до самої смерті. Помер 5 грудня 1930 року. На жаль, могила О. Богаєвського не збереглася. Лікарня, де він працював, носить його імя. З лютого 2016 року вулицю 40 років Жовтня перейменовано на вулицю "Лікаря Богаєвського".
Миха́йло Па́влович Парнета (8 серпня 1924 — 20 липня 2017 року) — український хірург. Почесний громадянин Кременчука,(2004). Рідкісного таланту хірург, який провів у місті до 20 000 операцій. Заслужений лікар України. Протягом 1963—2002 років працював завідувачем хірургічного відділення вузлової лікарні станції Кременчук, мав вищу атестаційну категорію. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Богдана Хмельницького 3 ступеня, орденом «За заслуги» 3 ступеня, відзнакою «За видатні особисті заслуги перед містом Кременчуком». Стояв біля витоків створення одного з перших в Україні осередків Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Був співголовою першої у Полтавській області Кременчуцької міської організації Товариства «Просвіта». Активно сприяв створенню міського фонду «Шевченко і воля», ініціював громадський рух за спорудження в місті пам'ятника Тарасу Шевченку. З 2022 року вулиця Павлова називається "вулиця Лікаря Партнети" (Рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання 14 жовтня 2022 року).
Лев Орнштейн (або Лео Орнстайн) - композитор, піаніст, уродженець Кременчука. (2 грудня 1893 — 24 лютого 2002) — американський композитор, піаніст та педагог єврейського походження. Уродженець Кременчука. Навчався у Київському музичному училищі, С.-Петербурзькій консерваторії. У 1906 р. родина емігрувала до США (Нью-Йорк), де Лео вступив до Інституту музичного мистецтва. Неодноразово звертався до української тематики, зокрема у «Думці» з «Української сюїти», сюїті «Козацькі враження», «Спогадах з дитинства». З 2022 року вулиця Попова носить назву «вулиця Льва Орнштейна» (Рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання 14 жовтня 2022 року).
Борищак Олексій Андрійович (01.08.1979, смт. Першотравневе Харківської обл. – 01-31.08.2014, м. Іловайськ Донецької обл.). Майор, заступник командира батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А 1302. У загальнодержавному списку втрат Збройних Сил України зареєстрований під номером 1029. Закінчив 9 класів ЗОШ № 31, у 1998 Кременчуцький залізничний технікум і в грудні цього ж року був призваний на строкову службу. Через півроку служби в армії вступив до Харківського інституту танкових військ. У 2003 р. поїхав за розподілом служити в 169-й Навчальний центр у Десну. Був командиром взводу, начальником служби РАО, командиром роти снайперів. У листопаді 2013 р. перевівся на службу в 93 ОМБр, служив на посаді заступника командира 1 батальйону. В березні 2014 р. у складі підрозділу бригади був направлений в зону АТО у Луганську область. 20 липня повернувся у смт. Черкаське на ротацію, а вже 19 серпня 2014 р. у складі зведеної роти 93-ї бригади направлений в зону АТО в Донецьку область, під Іловайськ Старобешівського р-ну. Гадано, 29 серпня 2014 р. загинув при виході з «Іловайського котла», прикриваючи вихід підрозділів ЗСУ по т.зв. «зеленому коридору», був похований як невпізнаний на Алеї Героїв у Дніпропетровську. Ідентифікований за аналізом ДНК у лютому 2015 р. 13 березня 2015 р. перепохований у Кременчуці. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно). 24 жовтня 2015 року на фасаді ЗОШ № 31 була відкрита меморіальна дошка Борищаку О.А. та Кирилову А.С., які у різний час навчалися в цій школі.
