Баранов Віктор Федорович (14.10.1950, с. Кривуші Кременчуцького р-ну – 30.07.2014, м. Київ) поет, прозаїк, перекладач, голова Національної Спілки письменників України, головний редактор літературного журналу «Київ», віце-президент товариства «Україна – Румунія».
Закінчив Кривушівську 8-річну школу (1966), Кременчуцьку середню школу № 10 (1968), філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1974).
З 1983 року працював секретарем Національної спілки письменників України, а 19 листопада 2011 р. його було обрано головою Спілки.
Автор багатьох книжок поезії, прози, численних перекладів, літературно-критичних, публіцистичних та мистецтвознавчих публікацій. Один із найвідоміших віршів Віктора Баранова - «До українців».
«… Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці -
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми – українці..."
У 2016 році на фасадах Кременчуцької ЗОШ № 10 з поглибленим вивченням англійської мови та Кривушівської середньої школи були відкриті меморіальні дошки славетному земляку.
З 2022 року колишня вулиця Лермонтова носить назву «Вулиця Віктора Баранова».
В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ ЧОРНОВІЛ
Український політик, громадський діяч, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР.
Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) - член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 - співголова, а з грудня 1992 року - голова НРУ. Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.
Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, В. Стусом, Ігорем та Іриною Калинець, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, Г. Севрук та ін.
В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960-1970-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.
Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Сумарно провів у неволі 17 років.
У 1990-1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.
14 жовтня 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано Гетьманом українського козацтва. 21 червня 1992 року він скликає Переяславську раду, де розриває Переяславську угоду з Росією 1654 р. Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї.
Герой України (2000, посмертно), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975) та Національної премії імені Тараса Шевченка (1997).
З 2022 року вулиця та провулок Маршала Говорова називаються іменем В'ячеслава Чорновола.
«Місто-герой України» - указ Президента України від 06.03.2022 №111/2022. Назва увічнюватиме неймовірну відвагу, мужність та героїзм бійців ЗСУ, які тримали оборону міста, що стало символом незламності українського духу у нинішній російсько-українській війні.
Звання Геро́й Украї́ни — державна нагорода України, найвищий ступінь відзнаки в Україні, що надається громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або видатного трудового досягнення. Героєві України вручається орден «Золота Зірка» за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за надзвичайні трудові досягнення. З 2016 р. вулиця Героїв Сталінграду називається "вулиця Героїв України" (Рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області VII скликання від 31 травня 2016 року).
Українська повстанська армія (УПА)— військово-політичне формування, що діяло в Україні протягом 1942—1960 років (хоча були й випадки бойового спротиву окремих бійців УПА і пізніше), озброєне крило ОУНР та загони підпорядковані Уряду УНР. Вояки, які до неї належали, боролись одразу проти двох тоталітарних держав – нацистської Німеччини та Радянського Союзу. І хоч на меті вони мали відновлення української державності, проте вважались у часи СРСР «ворогами народу» через опір поневоленню. З 1941 по 1943 у Полтаві та області також діяло підпілля ОУН. Підпільники обмежувались пропагандою та невеликими диверсіями, а більшість готових військових кадрів відправляли на західну Україну де велася кровопролитна війна. Агітаційна справа підпілля йшла добре — невдоволення колгоспами, пам'ять голодоморів та жахи окупації на Полтавщині забезпечили націоналістам свіжі кадри, які бажали боротися проти СРСР та проти окупанта — Німеччини. Нелегально видавався журнал «Сурма», «Україна в боротьбі», книга «Симон Петлюра». Полтавське підпілля тримало тісні зв'язки з Харковом, Запоріжжям, Сумами. Наприкінці 1942 року підпілля ОУН мало тісні зв'язки із групою радянських підпільників «Набат». Остання спроба закріпитися на Полтавщині ОУН та УПА належить, вірогідно, до 1944 року. Всі бажаючі продовжити боротьбу проти Німеччини та СРСР влилися до УПА, а незначні підпільники, що не були знищені НКВС і гестапо, розчинилися в області.
