Борис Петрович Герасимович (1889 — 1937) — український радянський астроном, один з перших і видатних астрофізиків-теоретиків і фахівців в зоряній астрономії. Уродженець Кременчука. Приват-доцент Харківського університету, професор астрономії, старший астроном обсерваторії Харківського університету. З 1933 р. — директор Пулковської обсерваторії. Наукові роботи присвячені різним проблемам астрофізики. Одним з перших почав вивчати природу планетарних туманностей. Першим серед астрономів серйозно розглянув астрономічні аспекти космічних променів. Приділяв багато уваги вивченню Сонця. Брав участь в декількох експедиціях для спостереження повних сонячних затемнень. Широкою популярністю користувалася монографія Герасимовича «Фізика Сонця», видана в 1933 українською мовою і в 1935 російською. Член низки наукових товариств (Німецького, Французького і Американського астрономічних товариств, Королівського астрономічного товариств в Лондоні, Американської асоціації спостерігачів змінних зір, Американського географічного товариств). За звинуваченням в організації контрреволюційної групи пулковських астрономів («пулковська справа») арештований 28 червня і розстріляний 30 листопада 1937 року. Реабілітований посмертно (1956). Ім'ям Герасимовича названі кратер на зворотному боці Місяця і мала планета 2126 Gerasimovich, відкрита 30 серпня 1970 року в Кримській астрофізичній обсерваторії.
Маслов Володимир Єлисейович (11.06.1933 - 27.05.2007). Перший директор Кременчуцького філіалу ХПІ, перший ректор КДПІ, КДПУ, з 2002 року – радник ректора КДПУ, професор, відмінник освіти України, заслужений працівник освіти України, академік Української академії наук національного прогресу, член-кореспондент академії технічної кібернетики України, почесний доктор Міттвайдського університету (Німеччина), кавалер ордена «Знак Пошани», медалей «За доблесну працю», «Ветеран праці». Нагороджений дипломом та медаллю національного проекту «Золота книга ділової еліти України». Європейським комітетом громадських організацій ЮНЕСКО нагороджений дипломом та золотою медаллю лауреата міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна» у номінації «Якість третього тисячоліття» «За заслуги перед людством». У 1997 році XXV сесія міськради «за особистий внесок у розвиток освіти, науки і культури в місті, підготовку інженерних кадрів» В.Є. Маслову присвоїла звання «Почесний громадянин міста Кременчука». 27 травня 2008 р. біля входу головного корпусу Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського відкрита меморіальна дошка В.Є.Маслову.
Анатолій Анатолійович Білоус (21.03.1979, м. Кременчук – 26.01.2015, с. Трьохізбенка Новоайдарського р-ну Луганської обл.). Солдат, кулеметник 92-ї окремої механізованої бригади. У загальнодержавному списку втрат Збройних Сил України зареєстрований під номером 1960. Закінчив ліцей № 30. До призову в армію працював на КрАЗі. Проходив строкову службу в 93 бригаді аеромобільних військ України. Після армії 10 років працював оператором на тютюновій фабриці. В зону АТО Анатолій пішов добровольцем. З 18 листопада 2014 року знаходився на передовій. 4 серпня 2014 року Анатолій в складі 92 бригади був направлений до селища Башкирівка Харківської області. У вересні відправився у зону бойових дій кулеметником. А 26 січня 2015 року загинув поблизу селища Старий Айдар (Луганської області) під артилерійським обстрілом. Похований 31 січня 2015 р. на Свіштовському кладовищі на алеї Героїв АТО. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно). 25 липня 2015 р. на фасаді будинку, в якому жив Анатолій, по вулиці Воїнів-Інтернаціоналістів, 4-А, відкрили меморіальну дошку. 20 жовтня 2017 року меморіальна дошка А. А. Білоусу на прохання однокласників була встановлена біля входу до Кременчуцького ліцею інформаційних технологій № 30 ім. Н. М. Шевченко.
Андрій Васильович Деребченко (26.09.1981., м. Хорол - 28.08.2014, с. Войкове, Старобешівський район, Донецька обл.). Старший стрілець 92-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Вишняківську школу, працював у місцевому сільгосппідприємстві. Пройшов строкову службу в 92-й бригаді. Після демобілізації працював охоронцем у Хоролі, 2 роки — у Полтаві, 2007-го перебрався до Кременчука, де також працював в охоронній фірмі. 2011 року перейшов працювати на Крюківський вагоноремонтний завод, коваль-штампувальник. Доброволець, призваний за мобілізацією 2 серпня 2014 р.. 25 серпня вирушив у складі підрозділу із Дніпропетровської області в зону бойових дій. 28 серпня ротно-тактична група рухалась у район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. За 5 км на схід від міста Комсомольське (Донецька область) о 4-й ранку колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків та під вогонь ДРГ терористів. Снаряд від «Граду» потрапив у його БТР. 16 вересня 2014 р. тіло Деребченко А.В. було ексгумовано та привезено до Запоріжжя пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан"). Тіло Андрія перебувало в морзі Запоріжжя, ідентифіковане за експертизою ДНК. Похований 20 лютого 2015 р. у с. Вишняки Хорольського району Полтавської обл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), відзнакою "За вірність народу України" І ступеня (посмертно), "Іловайським Хрестом" (посмертно).
Ізюмов Андрій Якович (1855 - ?) - кременчуцький купець першої гільдії, відомий благодійник, гласний Міської думи з 1883 по 1917 рр., останній міський голова дореволюційного Кременчука. Обирався на цей пост декілька разів протягом 1894-1917 рр. За час його служби споруджені депо для машин і вагонів електричного трамваю, побудовані Народна аудиторія і Олексіївське комерційне училище, де Ізюмов за власні кошти започаткував стипендії для кращих учнів. Вивів знамениту породу голубів, яких назвали «ізюмовські» (нині "крюківські панські"). 23 серпня 2019 року у Кременчуці був відкритий сквер імені Андрія Ізюмова. Розташований він на вулиці Академіка Маслова. Примітною особливістю скверу є фонтан з парою голубів.
